Дополнительные расходы не представляют собой дополнительный сбор средств на содержание ребенка, – заявил суд.

Ровенский апелляционный суд рассмотрел апелляционную жалобу истца на решение районного суда, который частично удовлетворил ее требования к бывшему супругу. Суд постановил взыскать с него дополнительные расходы на содержание их несовершеннолетнего ребенка, однако отказал в удовлетворении требований о ежемесячном взыскании дополнительных расходов на содержание ребенка с момента обращения в суд до его совершеннолетия. Об этом информирует пресс-служба суда.

Апелянтка виступила з вимогою скасувати оскаржене рішення стосовно тих позовних вимог, які були залишені без задоволення.

Відповідач у справі просив не визнавати апеляційну скаргу позивачки, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відзиві він зазначив, що суд правомірно відмовив у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог, стягнувши з нього додаткові витрати, що пов'язані з лікуванням їхньої дитини. Також указав, що вдруге одружився й виховує в шлюбі дитину, яка перебуває на його утриманні, як і дружина, що знаходиться у відпустці з догляду за дитиною. Окрім того, він продовжує навчатися на денній формі навчання, що впливає на можливість бути працевлаштованим на повний робочий день.

Оцінивши документи справи та аргументи, викладені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення скарги, керуючись наведеними обставинами.

Суду відомо, що після розірвання шлюбу між сторонами, відповідач, згідно із судовим наказом, сплачує на користь позивачки аліменти на утримання дитини у розмірі ¼ частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно зі статтею 185 Сімейного кодексу України (далі – СК України), батьки, один з яких зобов'язаний сплачувати аліменти на дитину, а інший не має вимоги щодо стягнення аліментів, повинні брати участь у покритті додаткових витрат, пов'язаних із особливими обставинами (такі як розвиток дитячих здібностей, хвороби, травми тощо). Особа, яка подає позов про стягнення цих додаткових витрат, повинна надати докази їх наявності. Ці витрати є додатковими і не слід плутати з регулярними аліментами, які отримує один з батьків для утримання дитини.

Позивачка представила суду медичні довідки, які свідчать про хворобу дитини, а також чеки на купівлю необхідних медикаментів і підтвердження оплати медичних послуг та аналізів.

З огляду на це та враховуючи стан здоров'я дитини, апеляційний суд вважає, що позивачка надала достатньо доказів, які підтверджують, що дитина потребує постійного лікування й догляду, та, відповідно, значних матеріальних витрат.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України, мати і батько мають однакові права та обов'язки стосовно своєї дитини, незалежно від їхнього шлюбного статусу. Розірвання шлюбу або окреме проживання не зменшує їхніх прав і не звільняє від обов'язків, які вони мають перед дитиною.

Розмір фінансової участі одного з батьків у додаткових витратах на утримання дитини в разі конфлікту встановлюється судом, з урахуванням важливих факторів.

Відповідно до правової позиції, висловленої в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 грудня 2009 року № 6-20478св09, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов'язком батька (матері) незалежно від сплати ним (нею) аліментів, і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при призначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.

У цьому контексті, зважаючи на те, що відповідач є здоровою та працездатною особою, суд дійшов висновку, що, будучи батьком малолітньої дитини, він має нести відповідальність за часткове покриття додаткових витрат, які виникають внаслідок особливих обставин, зокрема захворювання.

Провівши системний аналіз норм матеріального права та досліджуючи представлені сторонами докази, судді, спираючись на принципи розумності, об'єктивності та справедливості, а також враховуючи положення Сімейного кодексу України і специфіку даної справи, дійшли висновку, що доцільно визначити грошову компенсацію як додаткові витрати на утримання дитини, яка буде включати щомісячні виплати з моменту подання позову до суду і до досягнення дитиною повноліття, однак у меншій сумі, ніж було заявлено позивачкою.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд ухвалив скасувати рішення місцевого суду щодо тих позовних вимог, які не були задоволені, та частково задовольнити вимоги позивачки стосовно відшкодування додаткових витрат на утримання дитини.

Ухвала Рівненського апеляційного суду, датована 7 листопада 2024 року, у справі номер 569/23795/23 (провадження номер 22-ц/4815/1219/24).