Епоха після Байдена: 5 ключових викликів, які постануть перед Україною у відносинах з Трампом та Гарріс.
Незалежно від переможця виборів у США, Україні доведеться шукати спільну мову з партією Трампа, і це може бути непростою задачею
До дня виборів у Сполучених Штатах залишився рівно місяць: 5 листопада виборці обиратимуть не лише нового президента, але й новий склад Палати представників, а також третину членів Сенату.
І ці вибори вже зараз є ключовою подією не лише в американській, а й у міжнародній політиці. Хоча Сполучені Штати вже не здатні самостійно визначати світовий порядок денний (як було колись), але залишаються найважливішим глобальним гравцем.
Для України ці вибори мають особливо важливе значення.
Сполучені Штати виступають ключовим джерелом важливої підтримки, яку Європа не може забезпечити.
Будемо говорити відверто: наше існування як країни та нації залежить від вміння отримувати підтримку від США. А отже, нам необхідно розуміти і використовувати американську політику задля досягнення цієї мети.
Важливо розуміти, що для більшості американців наше питання не є предметом щоденної уваги. Це стало очевидним під час останніх дебатів кандидатів на пост віцепрезидента, які виявилися абсолютно "американськими" у всіх аспектах — зокрема, вони пройшли без жодної згадки про Україну.
Яким чином ми можемо залучити та зберегти підтримку в цих умовах?
Викладу п'ять тез, сформованих за результатами мого спілкування як з демократами, так і з республіканцями.
По-перше, демократів та республіканців розділяють вже не політичні розбіжності, як було у минулому.
Зараз ми спостерігаємо суперечку між протилежними ideologіями. З одного боку, є рішуче заперечення будь-якої форми соціальної та расової дискримінації, а з іншого - акцент на родину, спільноту та релігію як основні життєві цінності. Ці дві системи цінностей можуть існувати одночасно в межах однієї країни, проте їхні адепти не готові шукати компроміси стосовно питань, які вони вважають принциповими.
Чи згадуєте ви той шум, який здійнявся, коли Володимир Зеленський охарактеризував Джей Ді Венса, партнера Трампа та його кандидата на пост віцепрезидента, як "дещо радикального"? Український президент тоді мав на увазі погляди Венса щодо українських питань, але обурення в США викликало зовсім інше. Венс є одним з провідних представників "нових правих" — основи нової республіканської ідеології, і будь-яка його характеристика сприймається саме через цю призму.
До того ж, Венс демонструє значно більш оптимістичний підхід до України в порівнянні з багатьма республіканцями, які готові без вагань припинити нашу підтримку.
Ця оповідь підкреслює важливість того, що, попри потребу захищати інтереси України в переговорах зі США, ми також повинні уважно прислухатися до наших американських партнерів. Варто усвідомлювати, що їх рішення формуються на основі власних пріоритетів і чутливих тем, а не лише наших потреб. Ця реальність актуальна не тільки в теперішній ситуації. Хоча виборчі кампанії можуть підвищувати градус емоцій, ці обставини залишаться навіть після їх завершення.
По-друге, це вибори не лише президента США.
Одночасно на початку листопада відбудуться також вибори в Конгрес, і наразі прогнози свідчать, що щонайменше одна з його палат буде за республіканцями (особливо високими є шанси отримати контроль у Сенаті).
Цей факт ще більше підкреслює значення здатності слухати та зрозуміти американських партнерів з обох політичних сил. Двопартійна підтримка – це не просто політичний слоган. Без неї ми не зможемо розраховувати на допомогу. Тому важливо, щоб ані в рядах демократів, ані в рядах республіканців не виникало думок про зменшення уваги до України.
А перед Києвом і після виборів стоятиме непросте завдання - зробити так, щоб акцент на співпраці з майбутнім президентом та його адміністрацією не був сприйнятий іншою партією як політична заангажованість.
Це вміння "проходити по лезу" має бути закарбоване в нашу політичну культуру.
По-третє, слід розуміти, що інтерес Сполучених Штатів до Європейського континенту може знизитися, що відкриє можливості для активізації впливу російських агентів.
Відхід від Європи відбудеться за будь-якого результату американських виборів, бо для Вашингтона виклики в Азії - на порядок важливіші.
Риторика нинішніх кандидатів у президенти США після їхньої перемоги може різнитися: Трамп, ймовірно, буде знову "виховувати" європейців, а Гарріс заохочуватиме їх до більшої самостійності, але результат той самий - у Європі "стане менше США". А отже, європейські держави стикнуться з потребою більше турбуватися і про власну безпеку, і про нашу, як частини Європи.
Якщо американська присутність у Європі істотно зменшиться, це неодмінно призведе до посилення вимог щодо включення Росії в нову європейську систему безпеки, хоч би в якійсь формі.
Зазначимо, що зросте зацікавленість у пошуку компромісних рішень щодо прагнення України приєднатися до НАТО. Наша інтеграція в Альянс змінить безпекову ситуацію в Європі, але яким чином це відбудеться? Коли і яким чином відбудеться наше приєднання? Чи буде щось змінено в умовах і термінах? На ці питання поки що немає чітких відповідей, і також не зрозуміло, як нова адміністрація США вплине на процес пошуку цих відповідей.
Україна має повне право бути учасником цієї дискусії, проте ми стикаємося з політичними та емоційними викликами, які можуть виявитися складними. Інтенсивність цих викликів буде залежати від того, наскільки готова наша країна дотримуватися діючої стратегії "все або нічого" або відмовитися від неї.
По-четверте, незважаючи на усі відмінності між Трампом і Гарріс, а також їхніми командами, існує ймовірність, що їхні тактичні підходи можуть суттєво відрізнятися, проте стратегічні цілі можуть виявитися досить схожими.
Трамп як людина непередбачувана може спробувати швидко досягти деескалації бойових дій, але потім втратити першочерговий інтерес до нас, що є викликом для України, адже зупинка війни аж ніяк не означає її завершення. Тим не менше, непередбачуваність Трампа може бути викликом і для Путіна.
Замість цього Гарріс, ймовірно, проявить більшу послідовність і значною мірою покладе надію на свою команду, оскільки зовнішня політика не є її основною компетенцією.
А спільні риси обох кандидатів мають як плюси, так і ризики для нашої держави.
Збереження незалежної та демократичної України у складі Західного світу відповідає інтересам США, незалежно від того, хто з кандидатів — Гарріс чи Трамп — здобуде перемогу. Проте, це не свідчить про те, що прозахідне існування України є для них абсолютною цінністю. Існує ймовірність, що обидва політики не готові взяти на себе політичні, військові та фінансові ризики, пов'язані з відновленням нашої території та поверненням до кордонів 1991 року.
Наша оцінка ризиків фундаментально відрізняється від американської. Відкрите питання: чи не вважатиме наступний президент або президентка, що достатньою умовою для перемоги США буде повернення російського режиму до "прийнятних" правил співіснування із Заходом - навіть тоді, коли це не означатиме перемоги України?
Отже, незалежно від того, яка адміністрація буде на чолі, нам доведеться зіткнутися зі складними обговореннями. Особливо це стане актуальним, коли акцент буде на розробці не стратегій для досягнення перемоги, а на планах для завершення війни.
По-п'яте, як серед демократів, так і серед республіканців бракує належного усвідомлення внутрішніх ризиків, що існують в Україні.
Є характеристики, які суттєво сприяють нашим зусиллям у цій війні, і які, на жаль, практично не притаманні Західним країнам. По-перше, це стосується наших емоцій, нашого прагнення досягти мети, а також здатності чітко розрізняти добро і зло, "тріумф" і "зраду".
У США усі гравці підкреслюють, що саме Україна має сказати, як вона бачить вихід з цієї війни. Але щойно починається предметна розмова - то з'ясовується, що підходить не кожен варіант, а лише той, що "не підіймає ставки". Тобто на Україну просто хочуть покласти відповідальність за вибір майбутнього компромісу. Вибір поступок, ціною яких Україна зможе припинити війну.
Прагнення США утриматися від участі у нашій війні цілком зрозуміле, проте перекладання на Україну "обов'язкових поступок" є неетичним. Це, зокрема, пов'язано з потенційними наслідками, які можуть виникнути в результаті таких рішень.
Ми, звісно, не маємо лякати американців емоційною дестабілізацією суспільства аж до можливого громадянського конфлікту, цей аргумент не спрацює. Однак наш обов'язок - притомно пояснити внутрішні ризики і виклики. Бо представники влади США їх дійсно часто не розуміють.
Sure! Here’s a unique version of your text: * * * * *
І насамкінець треба згадати про адміністрацію, яка відходить.
Ми можемо відчувати емоційний дискомфорт щодо Байдена через те, чого він не здійснив, або через недостатність його дій та їх запізнілість. Проте, вважаю, що після зміни адміністрації в США ми ще будемо згадувати його з вдячністю.
Оскільки жоден із наступних президентів Сполучених Штатів не вважатиме стримування Росії найбільш пріоритетним питанням у своїй політичній агенді.
У цьому переході, безумовно, можна виявити й позитивні аспекти. Байден має уявлення про політику, сформоване в епоху холодної війни, і йому важко вийти за межі цієї логіки; наступний президент не матиме таких обмежень. Ані Камала Гарріс, ані Дональд Трамп не сприймають Росію як рівноправного партнера для США (і це також усвідомлює кремлівський лідер).
Джо Байден ще може схвалити кілька важливих для нас рішень до кінця свого терміну, бо він як ніхто сприймає Україну як "американський актив в Європі" - не в російському сенсі зон впливу, а в тому, що демократична Україна є і завжди буде союзником демократичних США.
Однак немає жодних гарантій, що рішення, ухвалені Байденом у ці місяці, працюватимуть у майбутньому, за нового президента США.
Після виборчого процесу нас чекає новий етап у політичному житті США, і нам потрібно визначити свою роль у цьому контексті.
Це, до слова, додатково підкреслює важливість двопартійної підтримки та потребу проговорювати та пояснювати усі ініціативи, які ми просуваємо, з гравцями по обидва боки американської політичної битви. Лише це дозволить США стати нашим союзником у сенсі реальних гарантій безпеки.
Байден цього вже не вирішить, але наша задача номер один - зафіксувати це у порядку денному наступного президента США.
Автор: Павло Клі́мкін
