Не складнощі, а можливості: як бізнес може стати надійним партнером для ветерана.

Український блогер і ветеран висловив свої думки щодо взаємодії з особами, які пережили війну.

Сьогодні український бізнес стикається з новими викликами у питаннях взаємодії з працівниками, які пройшли війну. Зрозуміло, що багато мобілізованих з часом повертатимуться до своїх робочих місць. Однак підходи до комунікації та підтримки потребують мудрості від керівників. Адже помилкове ставлення може викликати нерозуміння, конфлікти або навіть знизити мотивацію ветеранів та ефективність роботи.

Нещодавно мав честь бути запрошеним у статусі експерта на захід "Діалоги про майбутнє. Бізнес і війна", організований медіахолдингом NV. Мене попросили оцінити кейси українських компаній щодо їхньої адаптації до роботи в умовах війни та підтримки ветеранів серед працівників.

Так от, читаючи анкети від роботодавців, я помітив одну тенденцію: у багатьох відповідях простежується тон комунікації, який міг би бути характерним для повідомлень про пандемію COVID-19. Іноді здавалося, що люди говорять про ветеранів так, наче це певна "проблема", з якою треба боротися. Наприклад, головним досягненням вважають побудову спеціальних туалетів для людей з протезами. Це свідчить про те, що в головах деяких менеджерів сприйняття ветеранів є викривленим.

Ми повинні пам'ятати: ті, хто пішли на війну, не "підхопили повістку" через власну неуважність або неправильну поведінку. Вони свідомо вирішили стати на захист держави. І для компанії такі люди - іміджевий потенціал.

Є інші ситуації, коли компанії свідомо оминають терміни "війна", "військовий", "мобілізований" чи "загиблий", вигадуючи альтернативні слова замість них. Безумовно, слово "війна" має жахливий зміст, але ігнорувати реальність — це не рішення. Важливо називати речі своїми іменами. Уникнення цих термінів зменшує значення мужності та стійкості українського народу.

Я підготував основні поради, які дозволять компаніям більш продуктивно взаємодіяти з ветеранами та прискорити їх адаптацію до цивільного життя.

Перше, що має зробити кожна компанія, -- це пишатися тим, що в колективі є люди, які воювали за Україну. Ветерани не є "проблемою", яку потрібно вирішити чи уникати. Співробітники, які повернулися з війни, потребують вашої тактовної підтримки та поваги, і найкращий спосіб її показати -- це висловити гордість за них на всіх рівнях комунікації.

Якщо ви шукаєте вдалий приклад, зверніть увагу на стратегію позиціювання міжнародного гіганта Nike. Ця компанія активно демонструє свій зв'язок з ветеранами, підкреслюючи, що один із її засновників має військовий досвід. Це чудовий приклад для компаній, які прагнуть сформувати культуру поваги до ветеранів. Гордитися своїм минулим, а не залишатися байдужими – ось основний принцип.

У роботі з ветеранами важливо не ховатися за вигаданими словами чи евфемізмами. Слова "війна", "ветеран", "поранений" мають бути у вільному вжитку в корпоративній комунікації. Вигадувати нові терміни для того, щоб уникнути гострих тем -- це неправильний шлях, який свідчить про відсутність реального розуміння проблеми. Така політика тільки віддаляє колектив і знижує рівень довіри.

Називати речі своїми іменами — це вияв пошани до ветеранів та чесності перед власною совістю.

Однією з найзначніших помилок, які допускають компанії, є розробка формальних програм підтримки, котрі насправді не відповідають потребам ветеранів або виявляються недоступними. Наприклад, програми психологічної підтримки, які вимагають складних бюрократичних процедур чи подачі заявок через керівництво, часто стають просто формальністю у звітах HR. Вони не приносять користі.

Уявіть, що ветерану без вищої освіти, який проживає в селі чи невеликому містечку, потрібно написати заяву на когось з адміністрації компанії та визнати, що у нього ПТСР. Він не робитиме цього, адже боятиметься наслідків: переживатиме, що про нього подумають люди, чи не загрожуватиме це звільненням.

Це очевидна істина. Необхідні такі механізми підтримки, які спонукатимуть працівників їх використовувати та будуть доступні кожному. Програма повинна діяти на користь людей, а не залишатися простою формальністю на папері.

Війна зачепила людей із різних прошарків суспільства, тому кожен ветеран має свій унікальний досвід і потреби. Стандартні підходи можуть працювати для когось, але не для всіх. Бізнес повинен враховувати індивідуальні особливості кожного ветерана. Це стосується як психологічної підтримки, так і інших кроків інтеграції до робочого колективу.

Важливо розробляти індивідуальні стратегії. Наприклад, одна особа може потребувати підтримки, тоді як для іншої оптимальним вибором буде повернення до звичного робочого режиму, що дозволить уникнути відчуття "незвичайності".

Чесність і зрозумілість у спілкуванні на кожному етапі є ключем до досягнення успіху. Слід не лише висловлювати ветеранам, що вони важливі для підприємства, а й підкріплювати ці слова конкретними вчинками. Не вагайтеся ділитися тим, що допомога та створення умов для колишніх військових є суттєвою частиною вашої корпоративної етики.

Таким чином, співпраця з ветеранами – це не лише соціальна відповідальність для бізнесу, а й шанс створити потужну, патріотичну команду, здатну сприяти розвитку вашої компанії. Ваша позиція визначає, як ви зможете використати цей потенціал. Якщо сприйматимете це як виклик – отримаєте виклик.

Називайте речі так, як вони є, проявляйте співчуття та пишайтеся тими, хто захищав нашу націю. Ви здивуєтеся, скільки можна досягти, якщо ставитися до ветеранів як до рівноправних та цінних партнерів. Вони не лише ті, хто пережив війну, а й люди, здатні змінювати нашу країну на краще вже сьогодні.