Виконували російський гімн і переносили каміння: військовий поділився історією про тортури в російському полоні.

Сергій Можаровський пережив 28 місяців російського полону.

Історія про те, що довелося пережити українському захиснику за 28 місяців пекельного російського полону, шокує. Вперше він розповів про фізичні та психологічні тортури, а також жахливі воєнні злочини проти українських бійців, які призвели до жорстокої смерті. Всю правду, яка не має права бути забутою - читайте в ексклюзиві ТСН.ua.

Сергій Можаровський служив у 12 бригаді оперативного призначення Національної гвардії України в Маріуполі. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, йому було 23 роки. Під час оборони міста, після отримання наказу припинити опір і зберегти життя військовослужбовців, Сергій разом із іншими бійцями потрапив у полон. Спочатку він опинився в Оленівці, де почався його жахливий кошмар, що тривав кілька місяців.

"Спершу ми жили у двоповерховому бараку, де було трохи більше ніж 600 людей. Ліжок не було, нас просто на купу туди кинули. Спали по всіх кімнатах один на одному. Навіть ходити було важко, треба було через людей переступати. Особливо вночі, йдеш, комусь на голову наступиш", - розповів військовий.

Теракт в Оленівці став однією з найгірших трагедій для українських військовослужбовців, які потрапили в російський полон під час війни. 29 липня 2022 року в колишньому виправному закладі, де тримали українських бійців, стався вибух, внаслідок якого загинуло понад 50 українських полонених, переважна більшість з яких належала до підрозділу "Азов".

Це сталося вночі. О 10-й годині у нас був відбій, і ми всі лягли спати. Але вночі пролунав гучний "приліт", після чого активізувався РСЗВ "Град". Він працював не з території колонії, а десь поруч, за її межами. Чи це був відволікаючий маневр, важко сказати. Але ми почули, як виходять касети "Града". А згодом почули крики – хлопці кричали, що поранені, - поділився спогадами Можаровський.

За його словами, полонені отримали інформацію про події тільки вранці.

1 вересня 2022 року певну кількість українських захисників "етапували" в Горлівку. Сергій розповів, що спершу подумав, що їде на обмін. Але коли приїхали в Горлівку, стало зрозуміло, що це не так, адже зустрічали українських полонених "дуже дружньо" - побиттям та знущаннями.

Українські військові, які опинилися в руках російських сил, переживають жахливі умови утримання, зокрема, катастрофічно нерегулярне харчування. Нестача належного харчування є однією з найгостріших проблем, з якими стикаються українці в полоні. Їжа, що постачається російськими військовими, часто є не лише недостатньою, але й має низьку якість.

"В Оленівці ми 3 місяці жили. Нас годували там спочатку два рази на день, потім вже три. Але давали потрохи їжі, хліба трохи. Я там схуд майже на 20 кг за три місяці. Ми взагалі були там як овочі атрофовані, худі", - пригадує військовий.

Російські військові часто вдаються до психологічного та фізичного насильства, зокрема, ізоляції, приниження, побиття та катувань різного роду.

"Це було надзвичайно важко з моральної точки зору," – поділився Сергій.

За його словами росіяни змушували полонених співати російські "патріотичні" пісні, зокрема гімн РФ, вимагали подяки за кожну річ, яку давали. Будь-яка непокора чи "провина", на кшталт забутого рядка чергової пісні, каралась жорстоким побиттям.

У 2022 році в одному з бараків Горлівки перебувало більше ніж 220 осіб. Умови життя були жахливими – полонених тримали в переповнених приміщеннях, без належного забезпечення їжею, водою та медичним обслуговуванням.

За інформацією військового, в бараку не було ані краплі питної води. В результаті, полоненим приносили з їдальні лише 100 літрів кип'яченої води для всієї групи. Для інших потреб їм доводилося самостійно черпати воду із затопленого підвалу.

"Нам казали, що її пити не можна... Ми спершу не пили, а потім у вересні, ще тепло було, почали пити. Спочатку були кишкові розлади, потім організм звик", - розповів Можаровський.

Російські загарбники вводять жорстокі та нелюдські правила для українських військовополонених, порушуючи міжнародні угоди та норми, зокрема Женевську конвенцію, що регулює поводження з військовими. Ці дії є частиною більшої стратегії Росії, спрямованої на ослаблення морального духу українського народу та знищення його опору. Такі грубі порушення прав людини створюють підстави для міжнародних розслідувань і притягнення до відповідальності винних осіб.

"І ви потім вибігаєте до локального сектору, співаєте гімн Російської Федерації. Тобто це навіть не обговорюється, кожен має співати. Бо хто не співатиме, той страждатиме. Могли цілий барак вивести "на роботу" у промзону. Кажуть, бачите там купа каміння лежить, ось її треба звідси перенести туди, за 200 метрів. І ти просто ходиш цілий день, це каміння носиш", - згадує Сергій.

За його словами, полонених постійно залучали до таких безглуздих "занять". Російські наглядачі охрестили це "покращенням умов у колонії".

Сергій розповів про одного працівника цієї тюрми й те, як він поводився з полоненими українськими військовими. Зокрема пропонував дати патрон тому, хто хоче застрелитись.

Він постійно створював напружену атмосферу. Безперервно ділився якимись "новинами". Заявляв: "Ми вже близько Києва, хлопці, незабаром ви будете вдома", - розповідає військовий.

Він зазначив, що цей російський контролер постійно стверджував, ніби Україна не дбає про своїх військових, які потрапили в полон, і що ніхто не планує їх обмінювати.

У умовах російського полону українські військові, які стали полоненими, стикаються з критичною нестачею елементарних медикаментів та медичної допомоги, що становить серйозну загрозу їхньому здоров'ю і життю. Колишні ув'язнені діляться досвідом, що в полоні практично неможливо отримати адекватне лікування, навіть у випадках тяжких травм або інфекцій. Полонених часто залишають без необхідних ліків, що може призвести до серйозних медичних ускладнень, включаючи летальні наслідки.

Військовослужбовець поділився, що став очевидцем трагедії, коли через відсутність необхідної медичної допомоги у його товариша розвинулася гангрена, внаслідок якої той, на жаль, пізніше помер.

"Це сталося в Горлівці. Серед нас був один військовослужбовець, приблизно 55 років. Він служив у ТРО і також мав досвід бойових дій у Маріуполі. Під час прийому отримав травму ноги — її вдарили, і вона виглядала, як натерта. Згодом у нього розвинулася гангрена. Нога сильно набрякла, і з'явилася дірка, з якої була видна кістка. Його постійно відводили в санчастину, де давали лише бинт і перекис, більше жодної допомоги не надавали. Стан чоловіка погіршувався, і в один момент він просто помер", - зазначив військовий.

Російські загарбники нерідко застосовують особливо жорсткі методи стосовно українських військовополонених у знакові дати — на свої національні свята або в моменти, що мають важливе значення для Росії. Це свідчить про їхнє бажання підкреслити своє панування через акти насильства.

Зокрема, 9 травня 2024 року, представники ростовських спецпризначенців влаштували українським військовополоненим жорстоке побиття.

Не піддаватися зневірі Сергію допомагало його глибоке почуття до дівчини, що терпляче очікувала на нього з полону.

"Саме це і стало моїм порятунком. Ми провели разом близько двох років... Сподівалися, що після служби я повернусь, і ми відсвяткуємо весілля," - згадує Сергій.

А згодом розпочалася війна. Спочатку захист Маріуполя, а потім – полон.

"Я завжди носив із собою фотографію. Я дав обіцянку повернутися. Ця думка не покидала мене під час наших позицій, навіть коли ми вступали в бій. Я розмірковував: 'Сірий, не можна загинути, це зовсім не варіант, потрібно триматися'. Для когось віра в Бога була підтримкою, а для мене — віра в мою любов," — поділився військовослужбовець.

Він зазначив, що в Горлівці завдяки волонтерам отримав кілька листів від своєї коханої, які перечитував у важкі часи.

Сергій Можаровський повернувся в Україну в серпні 2024 року разом з 115 іншими захисниками. Наразі він проходить курс реабілітації.

Українські захисники, які потрапили в полон, переживають жахливі тортури, що не мають жодних виправдань. Ці бійці борються не тільки за свою свободу, а й за майбутнє України. Кожен з них є героєм, який віддає все заради своєї Батьківщини, і ми не маємо права забувати про них. Український народ чекає на їхнє повернення, і ми повинні зробити все, щоб допомогти їм повернутися додому живими.