Татьяна Высоцкая: "Наша земля — благословлена небесами": Как жители Херсона противостоят обстрелам и разрушениям — Блоги | OBOZ.UA

Сегодня я поделюсь историей от моей основной агентки в Херсоне — смелой одноклассницы Юлии Капитан, которая оставалась в городе до самого последнего момента. Находясь в условиях оккупации и подвергаясь ежедневным обстрелам, она с горячей верой ждет победы. Мы все ждем этого момента и искренне верим в него.

Следующий текст представлен на оригинальном языке.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Сідаю в евакуаційний автобус, що прямує до Одеси, і не можу стримати сліз. Відчувається, ніби повертаюся з полону назад в Україну. Є також внутрішнє хвилювання, наче я зраджую свій рідний Херсон. Весь цей час я залишався тут під час окупації, а тепер раптом вирушаю в невідомість. Поки ці варвари залишаються на нашій землі, жодного відчуття свободи не існує.

Проїжджаючи через села, я бачу, як обійстя по обидва боки дороги виявилися в занедбаному стані, майже всі без дахів. Проте, їх накрили волонтерські плівки, і за це варто подякувати нашим героям-волонтерам за їхню невтомну працю і щире серце. Вони роблять надзвичайно багато для людей і військових. По всій окрузі розцвітають яскраво-жовті соняшники, це просто неймовірна краса.

На вокзалі люди сварилися за місце. Водій каже, знаєте, я людей з Бахмута вивозив, так там всі мовчки грузились й трамбовались на руки, лише б побільше вивезти людей. А ви...

По дорозі на Одесу ремонтної техніки дуже багато. Дуже радісно, що відбудовують все. Тільки зараз стало доходить, що ми пережили. Раніше друзі турбувались, ''як ви?''. Моя відповідь завжди була "все добре", тільки зараз я стала розуміти, НІіііі ніфіга це не добре, хіба що добре, що живі залишились.

Перевірка документів, фільтрація та блокпости на дорогах стали частиною нашого повсякденного життя. Хоча це й сумно, але такі заходи необхідні. Вони надають певне відчуття безпеки, а наші хлопці виконують свою роботу. Приїхавши до Миколаєва, я одразу згадала про свій біль – Епіцентр.))) Всі наші магазини зруйновані та спалені, зокрема і Епіцентр, і Нова лінія. Для мене, як будівельника з 20-річним досвідом, ці місця мають особливе значення))) Я завдяки їм зробила багатьох людей щасливими.

Я нещодавно приболіла, так мій колега сказав, ти що це собі придумала, тобі ще Херсон відбудовувать, приємно, що люди в мене вірять й гадають, що я можу ціле місто відбудувати.)

А поки у нас замість вікон осб, діри в домах, а провалля на пару поверхів - це теж наша дійсність.

Великий респект Миколаївському Ваньку (тг-канал)! Я разом із ним витримала всі труднощі окупації, і його "НА НА ХУЙ" — це щось неймовірне. У ті моменти я відчувала таку радість, ніби сама беру участь у знищенні цих нелюдів.

Одеса зустріла мене легким дощем. Тут повітря наповнене відчуттям свободи. Війна зовсім не відчувається. Я живу на 10-му поверсі у будинку з великими вікнами, неподалік від моря. Мене тривожить думка, що вночі можу почути або побачити "подарунки" від агресора, і іноді ловлю себе на думці, що якась ямка на дорозі може бути враженням, але швидко згадую: "Зупинись, ти ж не в Херсоні".

Сьогодні, стоячи у черзі, я випадково стала свідком розмови, в якій дівчина згадувала, як телефонувала своїм родичам із західної України. Вона озвучила фразу: "А ми про вас і війну, як фільм по телевізору, спостерігаємо". Це... навіть важко підібрати слова. Фільм по телевізору, коли наші міста зруйновані, люди гинуть, військові віддають свої життя, а вони просто дивляться на екрані.

В Херсоні люди інші і я, приїхавши в Одесу, бачу, що навіть вони не зрозуміють нас. Місто бажає жити і квітнути як раніше. Люди не бачать НІЯКОЇ підтримки від місцевої влади і намагаються все робити самі, війна дуже погіршила менталітет одних людей і приємно здивувала іншими.

Мій чоловік часто дорікає мені за мій "баранізм", як він це називає, але я вважаю, що це справжній знак нашої українськості. У нас міни, а ми оремо поля, з голими руками на танки, з українським прапором на ворожих БТРах. Лише вибили загарбників із села – вже паркан ставимо. Одна жінка розповіла, що коли лунають обстріли і стає страшно, вона береться за миття вікон. Ми ніколи не піддамося ворогу, не будемо жити в бруді, адже наша земля – це земля, благословена Богом. Ми вистоїмо!

Нагадую, що платформа Голосів залишається доступною. Напишіть мені про себе або своїх близьких, і я поділюся цим, адже наше спільне життя та обговорення - це частина історії цієї війни.