Щирі спогади американських дипломатів щодо Центральної Азії
Колишні президенти США і Казахстану Дональд Трамп і Нурсултан Назарбаєв під час пресконференції під час візиту Назарбаєва до Вашингтона у 2018 році. Скриншот із відео "Президент Трамп бере участь у спільній заяві для преси з президентом Нурсултаном Назарбаєвим" з архівного ютуб-каналу Білого дому Трампа. Добросовісне використання.
У червні Джордж Крол, колишній посол США в Казахстані та Узбекистані, поділився своїми спогадами про роботу в цих двох країнах, особливо зосереджуючись на взаємодії з їхніми першими президентами. У своїх мемуарах під назвою "Розповідь про двох перших президентів: Іслам Карімов і Нурсултан Назарбаєв" Крол згадує розмови з покійним узбецьким президентом Ісламом Карімовим, під час яких він іноді відчував себе "як психіатр". Карімов часто жалкував про свої минулі вчинки, але водночас пояснював їхню необхідність.
Щодо екс-президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, Крол характеризує його як "вродженого та вправного чарівника, особливо у відносинах з іноземцями". Ця особливість дозволила Назарбаєву легко знайти спільну мову з колишнім президентом США Дональдом Трампом під час їхньої зустрічі, настільки, що Трамп жартома запропонував йому місце у своїй адміністрації.
Есе Крола побачило світ завдяки ініціативі, заснованій Центром російських та євразійських досліджень імені Девіса Гарвардського університету. У межах цієї програми американські дипломати, які працювали в Казахстані, Киргизстані, Таджикистані, Туркменістані та Узбекистані, діляться своїми спогадами про роботу в регіоні після здобуття цими країнами незалежності у 1991 році. Їхні мемуари висвітлюють особистості президентів Центральної Азії, розкривають їхні конфлікти, допомагають зрозуміти змінювані політичні інтереси США та пояснюють чинники успіху й провалу великих енергетичних і інфраструктурних проектів у цьому регіоні.
На початку 1990-х років, занепокоєні насильницькими наслідками розпаду Югославії, Сполучені Штати Америки розглядали мирний перехід країн Центральної Азії до державності, суверенітету та територіальної цілісності як один із ключових пріоритетів своєї політики. Колишній посол США в Киргизстані (1994-1997) Ейлін Меллой у своїх мемуарах "Киргизстан у часи голоду" зазначає, що цей підхід передбачав розробку індивідуальних програм допомоги для кожної країни. У випадку Киргизстану це включало стабілізацію економіки та сприяння демократичному розвитку.
Паралельно США вели з Казахстаном переговори про нерозповсюдження ядерної зброї, у результаті яких Казахстан відмовився від свого ядерного арсеналу в обмін на інвестиції у видобуток та експорт своїх величезних природних нафтових ресурсів. У мемуарах також розповідається про те, як очолювана США "війна з тероризмом", що почалася з вторгнення в Афганістан у 2001 році, перетворила Центральну Азію з дипломатичної глушини на стратегічно важливий регіон, пропонуючи транзитні шляхи і військово-повітряні бази для американської армії.
Мемуари колишнього посла США в Таджикистані (2001-2003) Франкліна Хаддла під назвою "9/11: Американське відкриття Таджикистану" містить детальний опис переговорного процесу, який забезпечив США авіабазу в Таджикистані. Він ділиться незручностями, які виникли після того, як США відмовилися від цих планів на користь збереження авіабаз у сусідніх Узбекистані та Киргизстані.
Порушення зобов'язань змусило Сполучені Штати вжити заходів для виправлення ситуації, що привело до будівництва таджицько-афганського мосту через річку Пяндж, відкритого у 2007 році. Хаддл розповів, що запропонував цю ідею тодішньому міністру оборони США Дональду Рамсфілду. У розмові з Хаддлом Рамсфілд зізнався, що США "заборгували Таджикистану", запитав, чим вони можуть компенсувати дипломатичний промах, і лише кивнув головою, коли дізнався, що міст коштуватиме приблизно 10 мільйонів доларів США.
Колишній посол США в Туркменістані (1998-2001) Стівен Манн у своїх мемуарах "При дворі Туркменбаші" розкриває, чому амбіційний проєкт Транскаспійського газогону, який мав на меті транспортування туркменського газу до Європи через Каспійське море, Азербайджан, Грузію та Туреччину, зазнав невдачі, попри значний потенціал. Манн зазначає, що покійний президент Ніязов спочатку вимагав 5 мільярдів доларів США, а згодом знизив суму до 3 мільярдів доларів США перед тим, як консорціум міг розпочати будівництво газогону і експортувати газ. Він також наполягав на тому, щоб доходи від експорту спочатку надходили на державні рахунки, а вже потім розподілялися між учасниками консорціуму.
Ця недосяжна вимога, як і передбачалося, відлякала інвесторів. Проте Ніязов залишився непохитним і пізніше заявив Манну: "Якби я побудував цей трубопровід, росія б ізолювала нашу економіку. Мені були потрібні ці кошти, щоб забезпечити свій народ на випадок російського бойкоту". Манн визнає, що трубопровід дійсно послабив би вплив росії на Туркменістан. Він також вказує на ненависть Ніязова до покійного президента Азербайджану Гейдара Алієва як на ще одну причину невдачі, оскільки будівництво і експлуатація такого трубопроводу вимагали б постійного і конструктивного політичного діалогу між цими лідерами.
Особисті стосунки між лідерами Центральної Азії - ще один цікавий аспект, розкритий у мемуарах. Постійною темою в них є негативне ставлення та неповага Іслама Карімова до своїх регіональних колег. Наприклад, у своїх спогадах "Переговори з Карімовим" колишній посол США в Узбекистані (1997-2000) Джозеф Прессел зазначає, що Карімов надавав перевагу обговоренню своїх центральноазійських колег з Пресселом, а не інших тем. Він неодноразово наголошував, що ніхто з них йому не подобався. Особливо зневажливо він ставився до Сапармурата Ніязова з Туркменістану, якого називав дурнем, і Аскара Акаєва з Киргизстану, про якого говорив, що той не є політиком, а лише фізиком, оскільки Акаєв був науковцем за освітою.
Аналогічно, у своїх мемуарах Крол ділиться історією про те, як Карімов підколов президента Таджикистану Емомалі Рахмона під час їхньої першої зустрічі. Коли він звернувся до Карімова зі словами "Ваша найблагородніша і чудова ясновельможність", Карімов раптово зупинив його і сказав, щоб той більше ніколи так до нього не звертався, наказавши "приберегти таке вигадливе привітання для таких, як таджицький (президент) Рахмон", тому що він "обожнює такого роду пишномовні звертання".
Крол також згадує зустріч Карімова з ексдержсекретарем США Гілларі Клінтон. Під час зустрічі Клінтон запропонувала Карімову роль регіонального лідера, на що він відреагував негативно і скористався нагодою, щоб висловити претензії Назарбаєву. Карімов сказав, що США повинні запропонувати це Назарбаєву, оскільки той "любить, коли його називають лідером".
Підручники з історії в Центральній Азії зазвичай створюються державними пропагандистськими апаратами або базуються на мемуарах президентів. Це призводить до політично доцільного викладу історії та нескінченної глорифікації колишніх і нинішніх політичних лідерів. У цьому контексті мемуари американських дипломатів пропонують унікальний, відвертий і свіжий погляд на історію регіону. Вони розкривають політичні, економічні та соціальні виклики, з якими ці країни зіткнулися на початку своєї незалежності, як вони намагалися їх подолати, і яку роль у цих процесах відігравали США, переслідуючи власні інтереси.
